Учасники

Автори / Ірена Карпа / Типу того про Ірену Карпу (Презентація нової книги «Bitches Get Everything»

Я дивилась на Ірену Карпу, цю дєвушку у рожевій маєчці, співачку, письменницю ще й режисерку, і не знаю, чому саме, але якось несвідомо подумала про символічність свята захисника Вітчизни. Адже тільки коли добігає завершення 23 лютого, даючи прозорий натяк, що невблаганно наближається 8 березня, розумієш, які вони (чоловіки) дивні і які ми (дівчата) класні-прекрасні.

Не треба одразу думати, що в мені промовляють зародки фемінізму!

А ще чомусь, теж несвідомо, пригадався тупуватий наркоманський анекдот:

— Девочка, сними очки…
— Это не очки, это зрачки!

І нащо було ховати чудові великі очі від людей, які і так їх напевно вже бачили?.. Тим більше, що все одно потім окуляри були урочисто зняті…

Власне про цю панянку можна наговорити по самісіньке «не балуйся», але більш файно, коли вона сама це робить, відповідаючи на питання журналістів і прихильників.

Що з цього може вийти? Гм… Приблизно це можуть уявити ті, хто прийшов до Бекіра 23 лютого, коли Іренка прибула для презентації книги BITCHES GET EVERYTHING. Всі інші можуть продовжити читати це журналістське збочення ;)

Ірена Карпа… …і «Фактично самі»

«Одразу анонсую: зовсім скоро у нас буде концерт із „Фактично самі“ у Дніпропетровську. Ми на нього (ми: типу ми і Арт-Вертеп) запрошуємо вас… Єдине мені поки що залишається незрозумілим… Що краще: більш демократичне місце де поскакати, чи де посидіти?…»

«Поскакати!» — радісне волання публіки

«Добре, буде там, де поскакати… Єдине, що ми скоро плануєм, це приїзд гурту „Фактично самі“, бо в нас виходить альбом „Космічний вакуум“, дуже старий і в Україні ще не виходив! Будуть там навіть автентичні пісні в індастріал і хіп-хоп обробках…»

…і «п’ятихвилинна стрижка»

Був такий спец проект фестивалю «Молодість», коли гурт «Фактично самі» знімався у фільмі на камеру телефона Nokia N93. І вийшов такий собі «фільм про любов ліміти та різних верств населення до Києва»: «Київ Limited Edition». Душевний фільм. Чесно. Варто подивитись.

«Запікані слова: ліміта і кияни.

…Телефон ми продали, який нам дали у приз, і це все пішло у фонд кліпу… Майбутнього якогось…»

Окрім цього фільму, до речі, ще перед читанням, показали кліп, де теж знімалися «всі свої», а саме Іренка, Юрій Андрухович та кепі, капюшон і кеди Сергія Жадана. Отже, штурмуйте всі можливі й неможливі канали, шукаючи піратські копії, бо навряд чи ви знайдете цю красу на вітчизняному запопсованому телебаченні!

…і BITCHES GET EVERYTHING

Якщо коротко, то ця книжка про двох дещо дивакуватих дівчат рочків так під 25: кінорежисерку Трішу і її подружку («директорку шлюбної агенції, яка продає українське м’ясо за кордон») Стогнєвіч. А насправді ця книжка не з тих, про які розповідають всує. Уривки, зачитані авторкою (про ранкові грінки, креветочний майстеринг, виготовлення рибних стельок та однояйцевих дверей, про ледь не заваленого Івана-таксиста, пістолет вікінг, терористичну організацію з обмеженою відповідальністю та ЗАТ «Автовідповідач»), вразили більше за якісь не надто зграбні рецензії. «Книжка не така отстойна, як я читаю…» — це було зайве, бо насправді Іренка читала так, що хотілося слухати й слухати… Але краще все-таки почитати…

…і «Клуб сімейного дозвілля»

No comment. Pure PR.

…і трохи філософії

«Навіщо ти робиш, те що робиш?» — спитали з залу.

«Головне — це чіткі наміри того, що ти робиш і не жаліти. Часу, блін, так мало, чуваки! Але в глибині я знаю… Бо при всій моїй любові до брехні я дуже чесна людина…

Навіщо? Пишу, щоб читали. Мене пре, що люди читають мої книжки. Є необхідність робити щось так, як до тебе ніхто цього не робив.»

…і політика

«Не подобається багато що в соціальній політиці, я би багато що міняла… Я не настільки хороший менеджер… Коли ці люди оперують політичними якимись поняттями, вони мають на увазі стіки-то грошей і стіки-то грошей, а якщо приходять туди ентузіасти то треба там всіх розстріляти, але ж ми типу за „без насильство“… І я не готова, в тому плані, що в мене немає якихось пророблених стратегій, і якщо в мистецтві можна нахрапом щось брати, то в нас в політиці було нахрапом тільки під час революції…

Мені подобається дух працювати саме з духом людей. І побачила я цю Україну, я в неї повірила. І поки не здохне вся ця частина совка, яка живе і плодиться, поки оці раби не виздихають (із клепками раба), я не знаю що буде… Це не залежить від віку: дитина може бути маленька, але її так виховають, що вона буде рабською дитиною, а може бути і свідома людина.» …і вітер в голові

«Вітер в голові завжди попутній. Треба просто прислухатися. Єдиний правильний вітер — в твоїй голові, а не той, що зовні.»

…і Дніпропетровськ

Питання було про необхідність змін у цьому місті і всяке таке бла-бла-бла. Доволі стандартне. А от відповідь виявилась, як і слід було очікувати, незвичною…

"Змінити треба готель «Дніпропетровськ»! Просто знести і побудувати щось…

«У Дніпропетровську безліч нормальних готелів!» — загомоніли присутні.

"А нам отак от повєзло! Це було щось!

Коли консьєрж біжить і витягає подружку з ліфта і кричить: «У нас гості до 23!!!», а щоб прийти треба отримати пропуск і показати паспорт…

У мене колись була шалена любов у Дніпропетровську. Вчився у Митній Академії. В гуртожиток мене в сумці з-під картоплі заносили… Вова… Я йому вчора подзвонила він каже: «Що, сука, ностальгія?»

В мене дуже ніжні відчуття до Дніпропетровська. Постійно знайомлюся з дуже важливими людьми, яких дуже люблю. Єдине, що треба поміняти (це, імовірно, не рахуючи готелю) — рух на дорозі ненормальний! Просто Азія! Джакарта отдихає!

«А є щось що особливе, що дуже подобається у Дніпропетровську?» — ніяк не могли відчепитися дніпропетровчани-патріоти.

«Щось таке, що тут літає… Не інопланетяни! Подобаються люди кайфові…»

… і бірюльки

«Ось диверсійна флешка (висіла на шиї)… Це не флешка, а імітація зі срібла! Якщо ви ненавидіте свого боса чи отдєла маркетінга, то берете, робите собі із заліза чи срібла флешку-імітацію, і якщо запихати її кудась, воно замкне контакти і все… Цю мені подарував наш тур-менеджер!..»

Ще Іренка радо показала «якійсь годинник», вінтажний браслет, подарований кимось, браслет з Перу, нелегально освячений в енергетичному центрі, пояс і шапку, які виклянчила в подруги.

… і вороги

«Вороги-пороги… хай собі будуть… Просто у людей думки відрізняються. Завдяки ворогам ми якось ростемо.

А ненависть — це кльово! Чиста емоція… Іноді можна і щось конструктивне почути, головне — не ображатись і не грати з себе звєзду. Я нікого не ненавиджу, навіть свою вчительку російської літератури!..»

…і діти

«Хочу… і побольше-побольше! Трьох — мінімум! Або краще: одного народити, а двох всиновити — негра і азіата!»

…і те, що вона зробила б заради України

«Багато чого, якби я бачила, що це дійсно не піде в трубу. Мені треба бачити, що дія має результат… гіпотетичний.

Я не нацик, але я люблю Україну, я люблю людей, я люблю пейзажі і я ненавиджу систему. Це нормально.»

…і енергетика вечірки

«Дуже класно. Мене тільки засмутив той факт, що був платний вхід. Це нормально для концертів, а от на читаннях… Якби це було просто перед концертами… Я люблю коли багато людей. І ті студенти, які не попали… Я дуже хочу з ними зустрітися — думаю, що все-таки Тім (Тимофій Хом’як) посприяє тому — перед концертом або просто у магазині „Білокнижник“. Кайфово було, доброзичливо!»

… і 5 книжок

«Для письменника це багато чи мало?» — було питання.

«Нормально… Я думаю, у мене менше книжок, ніж в інших, але вже більше, ніж у Андруховича… Це дуже смішно… У мене ж там багато, які повторяють одна одну, передруковані. Толком книжки три набралося.»

…і те, що далі

«Далі я хочу знімати кіно. Це найкраща тєма, типу де можна використати музику „Фактично самі“, сценарні задатки Карпи, акторську гру… Я б дуже хотіла в якихось третьорядних епізодах грати, якихось ненормальних людей типу, я хочу себе спробувати як режисера… Думаю, буду продовжувати писати книжки… Це набагато приємніше, ніж бути поп-звєздой! Тобто, коли тобі багато років, в тебе є шанс написати щось мудре і варте; коли ти молодий, воно якесь новаторське виходить, коли ти старший, то пишеш щось фундаментальне.»

…і роль в автобіографічному фільмі

«Якби ти знімала автобіографічний фільм, то головну героїню грала б Ірена Карпа?» — щоб не виникало зайвих чуток, пояснюю: питання було задано спонтанно. Поки що Ірена Карпа не збирається знімати автобіографічний фільм. Її наступний кіношедевр буде про складне донбаське життя.

«Ні!!! Є якісь дєвушкі такі, схожі на мене по типажу… Мені було б навпаки цікаво працювати з нею, як з акторкою, я була б просто режисером. В жодному разі я не грала б саму себе!

Це була б жива людина, щоб не була б актриса ніколи в житті! Це була б просто людина з цікавим лицем, не обов’язково, щоб дуже схожа була… Але якісь там риси типу очі, рот, постава, розміри якісь збігалися… Я просто дуже люблю, як грають живі люди фактурні, а не актори, які знають як все правильно вимовляти…»

А найголовніше те, що споглядаючи неформальні вершки дніпропетровського суспільства, все-таки прийшло досить чітке цього разу усвідомлення ось якого плану: існують homo, які певним чином поводять себе, певним чином розмовляють і одягаються, дотримуючись усталених невідомо ким стилістичних канонів, та виглядає це зрештою, як невиправданий пафос.

Але існують також homo, які все у своєму житті роблять по приколу, бо вони так відчувають. І виглядає це дуже по-справжньому. Відтак спілкування саме з ними додає життєво необхідного позитиву. Це я про Ірену Карпу. «Типу того».

Роксолана, спеціально для «Арт-Вертепу»

Фото Олександра Кузьмюка

Додав Art-Vertep 27 лютого 2007

Про автора

Ірена Карпа - Королева епатажу, найгірша дівчинка у світі української літератури, не-гламурна красуня…