Учасники

Автори / Ірена Карпа / «Не бере мене турбулентність». Розмова з Іреною Карпою, співачкою та письменницею

Ірена Карпа — дівчина, яка не страждає від браку пропозицій. Солістка групи «Фактично самі» та письменниця Карпа уклала угоду з харківським видавництвом «Фоліо» на три роки.

Перша книжка міститиме вже видані у «Четвергу» твори «50 хвилин трави» та «Полювання в Гельсінкі», а також нову новелу «Ганеша і Синкопа». Друга книжка має багатообіцяючу назву «Фройд би заплакав». «Фоліо» обіцяє наклад у 5000 примірників. Окрім того, Ірена ( за освітою викладач французької й англійської) перекладає для харків’ян Альбера Камю.

Тим часом американський лейбл Statue Records запропонував «Фактично самим» видати в Штатах платівку. Як не дивно, пропозиція не має нічого спільного зі знаменитим мільйонним контрактом групи. Лейбл «вийшов» на гурт через його незалежну сторінку в інтернеті.

Серед інших новин від Карпи та «Фактично самих» — незабаром запрацює новий офіційний сайт гурту, а платівку «Lo-Fi trавми» вже записали. Підготовлений для підтримки «Lo-Fi trавм» і новий кліп: «Обернись». «Ліпив» відео Олег Артур. У кліпі використано любительські зйомки Ірени Карпи, зроблені під час подорожей Сінгапуром, Індонезією, Таїландом, Берліном.

— Що то за гуманітарний проект, у якому ти працюєш?

— Насправді проектів було декілька. Всі пов’язані із захистом прав людини та соціальними трансформаціями суспільства. Організація, в якій я працювала практично на волонтерських засадах, так і називалася — Institute for Social Transformation. Така собі неурядова індонезійська «фішка» для «ліваків», письменників, художників, трансвеститів, дослідників усього, чого тільки можна… Працює народ геть із усього світу.

Працюю на себе — ненавиджу офіси та будь-яких начальників, навіть дуже добрих і рум’яних. Єдина форма заробітку — гонорар. Це і в журналістиці, і в літературі, і в музиці — статті, переклади, концерти. Останнє місце мешкання — Київ, уже кілька місяців «провисаю» там. За кордоном провела близько семи місяців — Південна, Південно-Східна Азія, ненудні міста Європи (Амстердам, Берлін, «стрьомні» околиці Парижа). В літаках буквально жила — не бере мене ні турбулентність, ні 12-годинний переліт, ні зліт-посадка. Словом, не нудить мене там. Навіть від гусакоподібних стюардів українських авіаліній і невихованих бабег із KLM.

— Окрім «Полювання в Гельсінкі», цього року готуєш до друку ще одну книжку. Розкажи, будь ласка, докладніше.

— Іздрик, який відповідає за моє «писло» головою, вимагає ще якогось мудрого та красивого тексту. В мене там був іще один, «Стоянка Амор Фаті», якого Іздрик із ненавистю порівняв із фільмами Тарантіно… Зрештою, мені того й треба було. Певно, Юрко не наважиться опублікувати його в «Четвергу».

— Іздрикові не сподобався цей текст, тобто він відмовився від нього? А хто із львів’ян його читав і не зрозумів?

— Ні, не те, щоби він відмовився — це ж лише власних дітей залишають у пологових будинках чи відмовляються, щоб уникнути сплати аліментів. А чужих просто вважають дебілами. Не знаю… Текст наразі лежить на www.proza.com.ua. Не читайте його, дочекайтеся кращого!

— Чому про тебе мало пишуть?

— Це ліпше запитати в людей, яким більше «по кайфу» витягати з інтернету подробиці життя Тома Круза та Ніколь Кідман, аніж працювати з живими людьми. Тут, як і всюди — «лижемо дупу» «Раші» або «робимо мінет» Заходу, вічний комплекс… Не помічають не лише мене, а взагалі багатьох яскравих людей чи подій. Ну навіщо напружуватися? Завжди ж є Алла Пугачова, про яку почитають домогосподарки, а на отриманий гонорар можна сходити в «МакДональдз»!

— На якому етапі реалізація твого знаменитого контракту? Є новини?

— Наразі затвердили сценарій кліпу на «Киріяна» із Curva Cum Back! Сам альбом нецензурованої лексики й такої ж музики невдовзі «вилізе» з-під дбайливих заводських пальців.

— Тобто «розкрутка» почнеться восени?

— Я не «поп-звєзда», щоби замовляти матеріали в глянцевих журналах і платити за обкладинки. Захочуть — зроблять самі. За зміст своїх інтерв’ю чи виступів на ток-шоу червоніти мені не доводилося (судини глибоко під шкірою).

— Чи коректно називати «Полювання в Гельсінкі» автобіографічною книжкою?

— Кожен текст можна назвати частково автобіографічним. Наразі це були мої рефлексії на реальні події цього чи іншого світу (бо хто встановлював межі реальності, її ж багато рівнів є, правда?) Там дійсно до біса схожого на щоденник — більше я так не пишу. Тепер моїми текстами ходять люди й ведуть свою дурнувату пряму мову.

— Наскільки освіта лінгвіста впливає на твої літературні смаки (і як читача, і як письменника)?

— Вірила своїм викладачам у магістратурі. Безумовно, читала те, що радили. Кайфові божевільні «тьотки» з кафедри літератури… Це, мабуть, і все. Тепер я велика, виховувати мене нікому — прислуховуюся до порад друзів-літераторів і друзів-нелітераторів.

— У тексті ти «жонглюєш» кількома мовами. Складається враження, що про якісь речі думаєш англійською…

— Це абсолютно нормально. Півроку не розмовляла українською… Але й до того спілкування з близькою людиною провадила все тією ж глобалізаторською… Він робив успіхи у вивченні української, звісно, але ж то не справа одного дня. Мені ж його рідну мову взагалі нереально було вивчити.

— Твій новий роман — про подорожі. Наскільки здатність подорожувати впливає на звички?

— Підтвердилася теза святого Августина про те, що скарби треба шукати не за морями, а в самому собі.

— Тобі часто доводилося влаштовувати скандали на публіці?

— На диво рідко… Востаннє дала в пику митникові в кіпрському аеропорту в Ларнаці. «Додовбався» до мого саксофоніста. Ненавиджу тупих людей і приниження інших «згідно з їхніми паспортними даними». Просиділа у в’язниці три дні. А потім відіграла нормальний концерт.

— Є речі, в яких ти себе обмежуєш?

— Немає. В мене всі обмеження відбуваються природно. Організм і свідомість самі відсіюють «гівно» від «лялі»…

 Розмовляла Оксана Форостина

За метеріалами Львівської газети

Додав Art-Vertep 15 серпня 2004

Про автора

Ірена Карпа - Королева епатажу, найгірша дівчинка у світі української літератури, не-гламурна красуня…